Ходит воздухом усталый Иаков,
значит границу между зимой и летом.
Лодка рыбацкая бросает якорь,
Как пакетик с чаем липтон
Раннее время безнадежно упрямых,
время возвращений и время продолжений.
Вот капитан рассматривает берег,
как газету старых объявлений.
Сколько изучать воды зимние,
Как прочитать знаки поучительные.
Мудрость – она не только в слове,
но и молчании.
Сколько вопросов в утреннем языке,
Гаснут медленно огни причальные.
Щедрость – она не только в любви,
но и в прощании.
Тот капитан – искренность
Тот капитан – радость
Тот капитан – верность
Тот капитан – правда
Рваный воздух, как паруса.
Ветер ломает ночные причалы.
Мне важно, что ты говорила.
И важно о чем молчала.
Желто до утра светят фонарные,
светят обессиленно, до изнеможения.
В небе зимнем, как в больнице,
Живут откровенности и тревоги.
Странная пора отчаянно смелых,
долгое время громких и тихих.
Заживает по осенним ливням
морской ночной болезненный вывих.
Сколько вопросов в утреннем языке,
Гаснут медленно огни причальные.
Мудрость она не только в слове
Но и молчания
Тот капитан
Что в шторм в беспокойство
Вслух смеется и курительную курит
Тот, кто мысли твои знал наизусть
Любил тебя и твое дно глубокое
Ему безразличны чужие причалы
Тишина как наводнение против поучения
Мудрость его не только в слове
Но и в молчании
ОРИГИНАЛ:
Ходить повітрям утомлений Яків,
значить межу між зимою і літом.
Човен рибальський кИдає якір,
Ніби пакетик із чаєм ліптон
Рання пора безнадійно впертих,
пора повертань і пора продовжень.
Ось капітан розглядає берег,
наче газету старих оголошень.
Скільки вивчати води зимові,
Як прочитати знаки повчальні.
Мудрість — вона не лише у слові,
але й мовчанні.
Скільки питань у ранковій мові,
Гаснуть поволі вогні причальні.
Щедрість — вона не лише в любові,
але й прощанні.
Той капітан — щирість
Той капітан — радість
Той капітан — вірність
Той капітан — правда
Рване повітря, наче вітрила.
Вітер ламає нічні причали.
Мені важливо, що ти говорила.
І надважливо про що мовчала.
Жовто до ранку світять ліхтарні,
світять знесилено, до знемоги.
В небі зимовому, ніби в лікарні,
Живуть відвертості і тривоги.
Дивна пора відчайдушно сміливих,
довгі часи голосних і тихих.
Гоїться по осінніх зливах
моря нічного болючий вивих.
Скільки питань у ранковій мові,
Гаснуть поволі вогні причальні.
Мудрість вона не лише у слові
Але й мовчанні
Той капітан
Що у шторм в неспокій
Вголос сміється і люльку палить
Той, хто думки твої знав напам’ять
Любив тебе тебе й твоє дно глибоке
Йому байдужі чужі причали
Тиша мов повінь проти повчання
Мудрість його не лише у слові
Але й в мовчанні мовчанні