В’ється, наче змійка, неспокійна річка,
Тулиться близенько до підніжжя гір.
А на тому боці, там живе Марічка,
В хаті, що сховалась у зелений бір.
Як із хати вийде, на порозі стане —
Аж блищить красою широчінь ріки.
А як усміхнеться, ще й з-під лоба гляне:
«Хоч скачи у воду» — кажуть парубки.
Не питайте, хлопці, чом я одинокий
Берегом так пізно мовчазний ходжу. *
Там на тому боці загубив я спокій
І туди дороги я не знаходжу.
Та нехай сміється неспокійна річка,
Все одно на той бік я путі знайду:
«Чуєш, чи не чуєш, чарівна Марічко,
Я до твого серця кладку прокладу.»